четвер, 31 травня 2012 р.

Квартал Магнолія. Глава 9. "Чиста робота" Вела.


Глава 9. “Чиста робота” Вела.

Мені потрібен велик”, казав собі Вел протягом першого тижня великодніх канікул. “Якби він був у мене, я б міг забратися звідси від банди Коротуна, поїхати рибалити, досліджувати околиці, побачити світ”.
Але виникало питання — де взяти гроші. Мама зараз не працювала і грошей було менше, ніж звичайно. Кишенькових грошей останнім часом не було взагалі.
Вел усе думав і думав, як він може роздобути гроші.
Спочатку він намагався влаштуватися у продавців газет, але всі вони мали помічників. Потім він пішов в магазин канцелярського приладдя до містера Коуплі. Але всі знали велову репутацію.
Ти поганий хлопець”, сказав старий містер Коуплі, дивлячись на нього поверх свої окулярів. “Всі так кажуть. Завжди б'єшся.
Я не люблю битись. Пробурмотів Вел, стаючи боком, щоб сховати підбите око.
Тоді чому ти робиш це?”, спитав старий чоловік. “Глянь-но на свою куртку. Вона брудна. І на ній нема ґудзика. Мені треба охайний хлопець”
Вел глянув на куртку. Вона мала сумний вигляд. Мама вже облишила ладнати його одяг. “Це марнування часу”, сказала вона. “Ти повинен ходити голяка, тільки розмальований синім, як дикуни.”
Якщо Ваш нинішній помічник піде, Ви візьмете мене?”, спитав Вел.
Ні. Мені треба надійний хлопець”, сказав містер Коуплі і розвернувся.
Вел не мін пояснити, що він хтів бути надійним, що він ненавидів бійки. Ніхто б йому не повірив. Крім того, він був гордим, надто гордим, щоб виправдовуватись. Тому він тільки витер свого носа тильним боком руки, додавши на своє обличчя ще одну чорну пляму. Бруд так і лип до Вела.
Далі він спробував в інших крамницях і в пральні.
Чи потрібен вам підручний, що працює по суботах?”, спитав він. “Я також приходитиму кожного вечора”.
Але всі вони сказали, що у них є помічники, а хазяйка пральні крикнула: “Йди додому і вимий обличчя, перед тим як шукати роботу”.
Вел про це не подумав, тому він зовсім розгубився.
Жінки захихикали. “Скажи мамі покласти тебе в наступний пакунок прання”.
Так вони з нього сміються! Це було занадто. Вел відчув, як на очі набігають сльози, і побіг. Хихотіння дівчат з пральні все ще доходило до його вух.
У стані відчаю він повернувся додому і дійсно вимив обличчя, але, оскільки він не подумав про те, щоб вимити вуха і шию, він виглядав ніби неґр, що одяг рожеву маску. Потім він пішов до місіс Кроулі і місіс Догерті і попросив їх дати йому якусь роботу; але всі вони відповіли: “Йди геть, Веле, і не турбуй мене. Останнього разу, коли ти робив для мене покупки, ти розбив яйця і забув хліб.”
Це не була моя вина щодо яєць”, сказав Вел. “Це був Томпсон. Він підставив мені підніжку і з кошика все випало.”
Але всі домогосподині були такі як місіс Коуплі. Їм був потрібен надійний помічник. Нарешті він облишив пошуки роботи і вийшов з двору. Він сказав собі: “Цього досить, щоб довести мене до злочину. Не можна ж сказати, що я не намагався заробити гроші чесно.” Він перейшов парк і спустився по Гай Стріт, натискаючи кнопки повернення монет в кожній телефонній будці, що траплялися по дорозі; але хтось вже подумав про це. Він поцупив яблуко з прилавка, не тому що був голодний, але як помста суспільству, що відкинуло його. Він розглядав чудові, блискучі нові велосипеди, що були виставлені у вітринах крамниць.
Вел стояв там, уявляючи, як він з'їжджає з пагорба або їде вздовж моря. Він питав себе, чому інші хлопці мають велики, а він ні. І він сказав собі: “Це не чесно.”
Він почав ненавидіти всіх і відчувати, що проти нього весь світ. Він ненавидів суспільство, яке відмовило йому навіть в можливости заробити на велик. Він прийшов у супермаркет, де було багато людей, які робили покупки.
я міг би привести сюди маленького Вела і сказати йому щось поцупити. Я б став поперед нього, і він би міг покласти якусь річ в кишеню так, щоб ніхто не помітив”, подумав він.
Потім він згадав, що Лену вже вісім, і він відповідає за власні вчинки. Незважаючи на те, що Вел страшенно ненавидів увесь світ, він не хотів втягувати свого маленького брата у неприємности з поліцією.
Поки все це проносилось в його голові, він спостерігав за гдадкою жінкою в пальті з штучного хутра. Вона купила кілька яблук і збиралася покласти їх в кошик. В цей час вона поклала свій гаманець на прилавок. Не думаючи, діючи підсвідомо, Вел схопив гаманець, поклав в кишеню і побіг. Все трапилось за мить, і він щез з поля зору до тог, як жінка щось помітила.
Ось до чого його привели дрібні крадіжки! Вел вважав за дрібницю поцупити яблуко чи печиво, і тепер він вкрав гроші. Йдучи швидко, але не переходячи на біг, він прослизнув у вузьку вуличку поблизу Гай Стріт. Гаманець пік його в кишені. Він був так наляканий тим, що зробив, що його рот був сухий і він важко дихав.
Коли він дістався квартири, він сховався у вбиральні, щоб спокійно дослідити вміст гаманця. Тремтячими пальцями він відчинив гаманець і знайшов вісім фунтів банкнотами і біля восьми шилінґів сріблом. Достатньо, щоб купити беушний велик!
Тепер, коли він був вдома, він не відчував жодних докорів сумління.
Жінка за прилавком не бачила його. Ніхто з усієї юрби не помітив його. Він дійсно зробив “чисту справу”!
Але коли він стояв, дивлячись на гроші, він усвідомив, що ще залишаються труднощі. Він не міг вийти і купити велик, оскільки його батьки одразу зацікавились би, звідки він взяв гроші.
Яким же дурнем він був! Чому він не подумав про це раніше? Він залишив вбиральню, пішов у свою кімнату і сів на ліжко. Він став крадієм, і все це марно. Раптом він зрозумів, що має робити. Йому треба буде зробити вигляд, що він знайшов роботу. Це означає, що він має уходити кожної суботи і більшість вечорів. Ніхто в родині не має ні часу, ні енергії, щоб слідкувати, куди він пішов. Також завдавало клопоту те, що він не міг одразу купити велик, оскільки не міг побити вигляд, що заробляє більш ніж десять чи дванадцять шилінґів в тиждень. Перш за все він має знайти безпечне місце, щоб сховати гаманець і гроші, і це було важко, тому що квартира була така маленька і так багато людей в ній мешкало, що в ній не було таємних куточків. Вел подумав про підвал в покинутому будинку, але він був надто далеко від дому, і, потім, інші могли знайти його скарб там. Але було небезпечно ходити з вісьмома фунтами в кишені. Перший раз Вел відкрив, що не так просто сховати чиєсь багатство. Нарешті він вирішив покласти гаманець під свій матрац. Але перед тим як зробити це, він витяг з гаманця зайві вісім шилінґів, тому що було так класно купити цукерки чи цигарки, чи навіть піти до кіна після всіх цих тижнів без кишенькових грошей.
Як тільки в кишені Вела з'явились гроші, він захотів похизуватися, показати зграї Коротуна, що він багатий, що він дійова, заповзятлива людина, яка не боїться поліції. Але було значно важче придумати, як це зробити.
Коли він пройшов крізь двір, він побачив Коротуна і Непа, що курили за сараями для велосипедів. Вони не могли напасти на Вела, оскільки у дворі також були Спрот і кілька жінок. Тому Вел спокійно пройшов двір і вийшов на вулицю, але коли він підійшов до тютюнового кіоску, у нього виникла блискуча ідея. Ті хлопці курили звичайні сигарети, але він, Вел, їм дещо покаже. Він зайшов у кіоск і сказав: ”Дайте, будь ласка, дві сиґари для тата.” Сиґари коштували біля двох шилінґів штука, але не шкода було витратити два шилінґи, щоб похвастатись перед зграєю Коротуна. Батько Вела інколи купляв сиґару чи дві, і тому продавець дав їх Велу без жодних питань.
Коли Вел прийшов в парк, він почав курити свою сиґару. Він раніше курив недопалки, але ця сиґара була значно міцніша. Проте Вел був ладен зробити буд-що, щоб справити враження на Коротуна і Непа.
З сиґарою в роті Вел пройшов через двір. Сиґара так сильно пахла, що блакитний дим досяг Непа і Коротуна. Вел не хтів псувати ефект, тому він промарширував крізь двір і піднявся сходами до своєї квартири. Але коли він піднявся до верху сходового маршу, він раптом відчув таке себе так дивно, що мусив сісти на сходи, і напіввикурена сиґара випала з його руки на підлогу.
Мама знайшла його там, коли поверталась з магазину. Він сидів, спираючись головою об стіну, його очі були заплющені, а на підлозі лежала сиґара.
О Господи, Веле, що трапилось?”
Він відкрив очі і намагався встати, але його обличчя під брудом було зелене.
Потім мама побачила сиґару і спитала: “Де ти дістав цю річ?”
Дехто дав її мені”. Хоча йому було так погано, він все ще міг думати.
Та кинь ти!”. Мама достатньо знала Вела, щоб розпізнати брехню. Вона швидко нагнулась і обшукала його кишені. Її пальці торкнулись срібний монет, і вона скрикнула. “Звідкіля ти роздобув це?”
Після павзи Вел відповів: “Я заробив це.”
Ясно”, сказала мама. “Ви не надурите мене, мій пане. Ви повернетесь у квартиру зі мною. У мене є один-два питання до Вас.”
В загальній кімнаті мама повернулась до Вела. “Ти це поцупив?”
Ні.”
Не бреши мені.” Вона підійшла до Вела ближче; її обличчя, звичайно усміхнене, було бліде і схвильоване. “Де ти дістав гроші, Вел? Поклади їх. Я знаю, що ато і я нічого тобі не давали, отже, бути того не може, щоб вони дістались тобі по чесному. Коли я скажу татові, він тебе відлупцює як слід.”
Ні, мамо!”, Вел поставив між собою і мамою крісло, оскільки не зважаючи на її добру вдачу вона дійсно розсердилась.
Кажи мені правду!”, крикнула вона. “І віддай мені ті гроші. Де ти подів їх?”
Дуже повільно і неохоче Вел монета за монетою витяг гроші зі своєї кишені. Три шилінґи, чотири. Він надіявся залишити для себе хоча б два шилінґи, але мама очікувала, поки він не віддав їй все. Коли вона забрала гроші, то перейшла до питань.
Де ти дістав це?”
Я — я знайшов це.”
Де?”
Вел почувався надто погано, щоб придумати правдоподібне пояснення, тому він сказав правду. “В супермаркеті.”
Як ти знайшов це?”
Воно було на прилавку.”
Весь цей час Вел намагався підійти ближче і ближче до дверей. Він сподівався втекти, якби йому вдалось відволікти мамину увагу хоча б на мить. Але вона його випередила. Вона сама кинулась до дверей і схопила його за комір.
Тепер я з тебе витягну правду, Веле Бернерс, навіть якщо мені доведеться вибити її з тебе. Чиї це гроші?”
Вел зашарівся. “Я не знаю. Хтось упустив гаманець.”
Це инша брехня”, сказала мама. “Де зараз гаманець?”
Вел побачив, що зробив дурницю, згадавши гаманець. “Я викинув його”, сказав він.
Це ще одна брехня”, сказала мама, яка тепер була дуже сердитою. Було жахливо виявити, що її син — крадій. Вона трусонула його і крикнула: “Ти зараз віддаси мені той гаманець!”
Вел бився і боровся, намагаючись вирватись, але вона міцно тримала його. “Я не зроблю це, не можу зробити”, ридав він, тому що не міг втратити єдиної можливости придбати велосипед.
Де ти сховав його? Якщо ти не скажеш мені, я відведу тебе в поліцію і вони доправлять тебе до Борсталя.”
Коли Вел нарешті сказав, що гаманець під матрацом, вона одразу пішла до ліжка і витягла гаманець.
Ти крадій, брудний поганий маленький крадій”, крикнула вона і вліпила йому дзвінкого ляпаса. “Твої дідусь і бабуся померли б від сорому, якби дізнались, що ти зробив. Тато і я виховували тебе чесним. Ми ніколи в своєму житті нікого не обманювали, і тепер гляньте-но на нього! Брудний, ниций обманщик!” Вона раптом відчула слабкість, її гнів пройшов, вона сіла в крісло і почала гірко ридати.
Вел стояв поряд, з жахом дивлячись на неї. За все своє життя він ще не бачив, щоб мама плакала. Тепер, коли вона назвала його брудним, поганим маленьким крадієм і обманщиком, його гордости було завдано удару. Він ніколи не вважав себе крадієм. Він вважав, що це одна з його пригод. Навіть взяти гаманця було не крадіжкою, але помстою людям, які вперто не хотіли дати йому заробити грошей. Але мама сказала, що він осоромив родину. Вона назвала його крадієм.
Як ти міг зробити це, Веле? “, мама продовжувала ридати. “Як ти міг? Я виховала тебе порядним. Я зробила все, що могла, щоб забезпечити тебе одягом і їжею. Я рано вставал і йшла на роботу, навіть коли хворіла. І тепер поглянь, що ти зробив! Все це було марно.” І вона ще дужче розплакалася. Вона згадала безсонні ночі, коли Вел був малям, її заощадження, витрачені на його перші маленькі штанці, його іграшки, його шкільні туфлі, його літні канікули. Так, все, що вона зробила для нього, було намарно, якщо йому судилося вирости злодієм.
В цей час сльози побігли також по Веловій щоці, залишаючи смужки по його брудному обличчю. Він відвернувся від своєї матері, щоб приховати, як тремтять його губи. Він не міг плакати перед жодною жінкою, навіть перед своєю матір'ю.
Я хотів велосипед”, сказав він. “Всі инші хлопці мають велосипеди.”
Я б дала тобі велосипед, якби мала гроші”, проридала мама. “Ти знаєш це, Вел. Але красти для цього — о-о!”
Я не хотів для цього красти”, сказав Вел. “Я намагався отримати роботу, але ніхто не хотів мене найняти. Я всюди шукав. Вони сміялися з мене — вони сказали — вони сказали...”, і він теж почав ридати.
Поступово обидва вони більш-менш заспокоїлись.
Я так тобою пишалася, Веле”, сумно сказала мама. “Ти навіть собі не уявляєш. Так само і тато. Треба було б відправити тебе до недільної школи. Але я завжди така втомлена. Веле, ми повинні повернути гаманця.”
Вел схопив її руку. “Ні, мамою Вони заарештують мене. Ні, ми не можемо повернути гаманця.”
Ми мусимо.” Вона піднялась і витерла очі. “Ми підемо до поліції і скажемо, що ти підняв його з підлоги супермаркета. Ми скажемо так. Іди і вимий обличчя, Вел. Ти підеш зі мною.”
Ні, мамо. Я не можу. Вони здогадаються.”
Ти підеш зі мною чи я розповім татові.”
Вел глянув на неї. “А що як та жінка не пішла в поліцію?”
Після того ми підемо до супермаркету. Можлива, вона зчинила там галас. Але ми маємо віднести гаманця до поліції. І ще, Веле: це має стати кінцем крадіжок. Поцупиш одну річ, поцупиш і иншу. І якщо я упіймаю тебе знов, я власними руками вручу тебе поліції. Я не терпітиму крадія у своїй родині.”
Вони пішли до поліцейського відділку, і мама підійшла до реєстраційного столу, поки Вел стояв позаду. Він знав більшість поліцейських їхнього округу, і сподівався, що вони його не впізнають.
Мій син знайшов це в супермаркеті, за фруктовим прилавком”, сказала мама поліцейському за стійкою. “Я вирішила за найкраще принести це прямо сюди на випадок, якщо та — та особа, яка загубила це, звернеться до вас. Я також і в магазин повідомлю, якщо вона — чи він піде туди.”
Велу здалось, що поліцейський допитливо глянув на нього, але чоловік промовчав. Він порахував гроші в гаманцю, запитав маму про подробиці і все записав.
Ми дамо Вам знати, якщо хтось до нас прийде”, нарешті сказав він.
Веле”, сказала мама, коли вони йшли додому. “Наступного тижня я лягаю до лікарні. Лежачи там, я не матиму ні спокою, ні спочинку, якщо боятимусь, що ти щось накоїв.”
Вел мовчав.
Що, як тато прийде і розповість мені, що тебе схопили?”
Вел вклав свою долоню в її, як він робів ще тоді, коли був маленьким.
Веле, обіцяй мені, що ти більше не зробиш нічого такого!”
Він потис її руку, і вони більше до цього не поверталися.





Немає коментарів:

Дописати коментар