субота, 29 червня 2013 р.

Modern Takjikistan Offers Persian, Pop Music, Wrestling


 

 Современный Таджикистан предлагает иранскую культуру, поп-музыку и вольную борьбу

 

Автор: Бред Гуч, 23 мая 2013
“Мне нравится эта атмосфера,” говорит Музафар, волонтер Американского Уголка, просветительско-информационной программы американского. посольства, когда мы идем по бульваре в столице Таджикистана Душанбе. “Я едва помню гражданскую войну, взросление, и вот эти дни!”
Был Новруз, иранский Новый Год, отмечаемый в первый день весны, и кажется, что все из более чем миллиона жителей Душанбе вышли на улицы, демонстрируя мешанину народно-традиционного и модно-современного, что является двумя полярными настроениями этого десятилетия.
Только что я был восхищен видом матерей и дочерей в сельских одеждах с яркими узорами, в вышитых шапочках без полей, которые продавали испеченный в печи-тандуре плоский хлеб, приправленный кардамоном, а вот увидел женщин в желто-черных полосатых платках и на высоких черных каблуках, увлеченных шопингом.
Поскольку я задержался, наблюдая за мальчиками-подростками, выполняющими сальто, соседи подтолкнули меня к громкоговорителям, откуда неслась музыка восточных поп-исполнительниц Гугуш и Шабнам Сурайё. Я был препятствием на пути этой толпы к заполненному стадиону, на котором в этот день происходило национальное увлечение - гуштингури (вольная борьба).
Такая энергетика чувствовалась не только во время Новруза, но во время всего моего пребывания в Душанбе и моего путешествия по Таджикистану, если не по всей Средней Азии. Травма гражданской войны была последствием распада Советского Союза в 1990-х. Следы от пуль на стенах гостиницы в городе Вахш, бывшей штаб-квартире мятежников, теперь покрыты толстым слоем розовой краски.

Национальная идентичность

В путешествиях, которые я совершал на протяжении последних лет, я видел, как бывшие советские республики Средней Азии боролись за переход к этой новой национальной идентичности. Ашхабад, столица Туркменистана - это странный памятник расточительности, с большим количеством зданий из белого каррарского мрамора. но с небольшим числом жителей; полупустынный призрачный город.
Казахстан искажен в воображении Боратом Саши Барона Коэна. Визу в Узбекистан трудно получить, но это стоит усилий из за великих древних городов Самарканд и Бухара.
Но все же Таджикистан был уникально успешен в этом переходе и нашел завидное равновесие -- с необязательным ношением хиджаба для женщин -- как в Турции. Прогулка по главной улице Душанбе, проспекту Рудаки, похожа на променад по более космополитичной Праге или Вене.

Пасхальные яйца

Советская неоклассическая архитектура определяет общие очертания городского пейзажа, с многими домами, похожими на пасхальные яйца, окрашенные в пастельные тона: лимонно желтая библиотека им. Фирдоуси, голубоватое здание академии, красный, в стиле Помпей Национальный Банк, бежевый президентский дворец с брызгаюшими фонтанами.
Дом Союза Писателей отражает свойственным 1920-м годам революционный модерн и выполнен в интернациональном стиле. Он украшен бюстами выдающихся людей региона, включая персидского энциклопедиста Омара Хайяма.
Центр таджикского общества — это чайхана, то есть чайная, и выдающимся образцом является чайхана-ресторан "Рохат" ("Мир") на проспекте Рудаки. Ее двухэтажный, освещенный неоном фасад напоминает старый терминал авиакомпании TWA в аэропорту им. Кеннеди, в то время как потолок террасы разукрашен в витиеватом персидском цветочном стиле.
Это популярное место встречи, где подают основные местные продукты: лагман (суп с бараниной и лапшой) и салат из петрушки, помидор и лука; шашлык и вездесущий плов. Меню все еще печатается кириллицей, используемой как национальный алфавит, и первыми пунктами идут борщ, гуляш и черный хлеб.
Отойдя к покрытому соснами Парку Победы, с открытыми кафе, в которых продается местное пиво "Симсим", мы имеем возможность увидеть панораму города и пики Гиссарского хребта, 13 тысяч футов высотой, все еще покрытые снегом весной.

Русские Жигули

Я предпринял еще одну поездку в старой русской машине, красотке, за которую я дал бы 500 долларов (без стоимости доставки). Я проехал 18 мил к западу от города к Гиссарской крепости, одно время на древнем шелковом пути, которую грабили поочередно Кир, Александр Великий, Чингисхан, Тамерлан и Красная Армия.
Таджикистан был звеном в геополитической "Большой игре" в 19 веке, и таковой его столица остается и сейчас. После того Новруза вечером за столом рядом с нами в палаточном кафе рядом с неоклассическим зданием театром оперы и балета имени С. Айни сидели саудиты в бело-красных шарфах-кефиях и пили мятный чай (который перед подачей перливают из стакана в заварник, а затем обратно три раза). За соседним столом были таджикские парень с девушкой, футболка парня на спине была украшена буквами “F.B.I.”

Линолеумовые полы

Американский вклад в Большую Игру в душанбинском стиле часто проявляется в таких "культурных обменах", хотя их смысл часто теряется. Наша последняя остановка была в кафе "Morning Star", единственной закусочной в американском стиле в городе, с деревянными панелями, шахматными линолеумовыми полами, отделанными железом стульями и журнальной стойкой со старыми номерами "Time".
Фирменные блюда в большом глянцевом включают сладкий холодный чай, блины. песочное печенье и молочный коктейль. Я даже слышал, как двое мужчин разговаривали с гнусавым техасским выговором, два единственных американца, которых я встретил за 10 дней пребывания в стране.
Но напоминанием, что мы не в Остине, было прямо там, на доске, на которой было написано обещание "Нового кофе Старбакс." В это время, желая сделать комплимент, Музафар наклонился над чашкой Нескафе и доверительно сказал мне, “Больше всего я хочу побывать в США В Черную пятницу.”

вівторок, 14 травня 2013 р.

20 способів захистити безпеку Вашої

 Цей пост - переклад  статті з http://www.guardian.co.uk/technology/2013/may/12/20-ways-keep-internet-identity-safe.

 20 способів захистити безпеку Вашої особистості в Інтернеті.


Джеймс Сільвер.
Використовуєте один і той же пароль для різних сайтів? Багато чим ділитесь  на Фейсбуці? Якщо так, Ви мішень для кіберзлочинців, чиї шахрайські дії завдають Британії збитків на 27 мільярдів фунтів в рік. Ми запитали в експертів найкращі поради, як перемогти обманщиків.

Ми високо в "огірку" http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82-%D0%9C%D0%B5%D1%80%D1%96_%D0%95%D0%BA%D1%81_30 в Лондонському Сіті, і Гаррі Сайдевей, директор з безпекової стратегії Інтеґраліс, фірми, яка консультує державні агенції, мультинаціональні фармацевтичні і фінансові компанії, проводить моєму комп’ютеру техогляд. "Бачу, у Вас нема жодного антивірусного ПЗ," каже він з глумливою ноткою в голосі. "Це Ваша перша помилка."
Як каже Сайдевей, незважаючи на те, що ми тепер набагато більше знаємо про ризики (як він висловився, "Моя мама шматує документи, навіть не знаючи навіщо"), це лише трішки утруднює задачу.  Він вважає британців надміру довірливими. Легка здобич для армії хакерів, що постійно зосереджені на викраденні нашої інформації, в той час як ми не турбуємося про її збереженість. "Злочинні групи точно знають, яку інформацію вони хочуть і де її можна знайти," пояснює він. "І навпаки, ми не певні, що їм треба."
Так що їм треба, запитую я? "Ми бачимо велику різноманітність атак - все, починаючи з проб навмання виманити паролі - фішинґу [електронні листи нібито від звичайних кореспондентів, метою яких є змусити нас клацнути на інфіковане посилання] до добре організованих угруповань, націлених на бізнесові і урядові системи з метою викрасти інтелектуальну власність та інформацію, що стосується критичної інфраструктури."
Уряд стверджує, що загальний збиток від кіберзлочинів у Сполученому Королівстві сягає 27 мільярдів фунтів на рік. Більшість злочинів (на суму збитків 21 мільярд) чиниться проти бізнесу, який зіштовхується з високими рівнями крадіжок інтелектуальної власності і промисловим шпіонажем.
Внаслідок можливості ділитися культурними надбаннями в соціальних медіа і за  допомогою хитромудрого зловмисного ПЗ, відомого як малварь, кіберзлочинці навчилися атакувати конкретних людей і організації набагато більш вправно. Фішинґові листи ніби від Ваших друзів, часто такі, що відбивають Ваші інтереси - можливі, підглянуті в профілях соціальних мереж - чи від довірених організацій, таких як Ваш банк чи Королівський Департамент Доходів та Митних Зборів http://en.wikipedia.org/wiki/HM_Revenue_%26_Customs спонукають Вас клацнути по зараженому посиланню чи прикріпленню з малваррю. (Нещодавній приклад останнього - малварь маскувалася під попередження про небезпеку від відділу протидії кіберзлочинам Microsoft`у. "Ми довіряємо певним організаціям і злочинці використовують цю довіру," каже Сайдевей.
Зазвичай цей тип атак, що звуться "людина посередині"http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B5, встановлює трояни (тип малварі) з барвистими назвами: Зевс, Шпигунське Око чи Цитадель на комп’ютер, щоб поживитися, наприклад, з операцій онлайн-банкінґу. "Все, що Ви потім робите на зараженому ноутбуці, скидається на хакерський сайт, що означає, що коли Ви взаємодієте з банком, Ви дієте через "людину посередині". Метою цього типу атак є придбати паролі, що використовуються для автентифікації - злочинці зачекають, доки Ви закінчите, щоб використати ідентифікаційні дані, які вони зібрали. Ось чому банки ввели одноразові паролі чи коди," каже він.
"Але новітня малварь робить атаки типу "людина посередині" з метою захоплення користувацької сесії (сесія утворюється після того, як користувач успішно увійшов до акаунту, і браузер і банк використовують це для продовження взаємодії) і підробляють вихід з сесії. В той час як користувач думає, що він вийшов, зловмисники можуть робити платежі, використовуючи сесію, що існує, і користувач не бачить змін на його рахунку, доки не ввійде до акаунту знов. Ось чому банки почали використовувати кард-рідери, щоб допомогти попередити платежі новим одержувачам." Сайдевей додає: "Це постійна гра кішки з мишею." 

ДВАДЦЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ: ЩО ТРЕБА І ЧОГО

НЕ МОЖНА РОБИТИ  ЗАДЛЯ ІНТЕРНЕТ-БЕЗПЕКИ

1. Ніколи не клацайте на посиланні, яке Ви не чекали отримати..
Золоте рпавило. В більшості випадків злочинці заражають комп’ютери вірусами, спокушуючи користувачів клацнути на посиланні чи відкрити приєднаний файл. "Іноді фішинґові імейли містять явні орфографічні помилки і їх легко розпізнати," каже Сайдевей. "Втім, спрямовані атаки і добре організована розсилка імейлів може практично не відрізнятися від справжніх листів." Він додає: "Соціальні медіа містять особисті профілі, що допомагає злочинцям, дозволяючи їм індивідуалізувати атаки. Вони можуть бачити, чим Ви цікавитесь, чи який пост Ви розмістили, і відправити вам хитре послання, запрошуючи Вас по чомусь клацнути. Не робіть цього."
2. Використовуйте різні паролі для різних сайтів.
Серед людей, які в середньому мають більше 100 інтернет-акаунтів, є тенденція використовувати для різних акаунтів один чи два паролі, до того ж такі прості, як ім’я коханої людини, першого домашнього улюбленця чи назву улюбленої спортивної команди. Так, дослідження Офісу Комунікацій http://en.wikipedia.org/wiki/Ofcom минулого місяця виявило, що більше половини (55%) дорослих людей в Королівстві використовують той самий пароль для більшості, якщо не всіх, сайтів, які вони відвідують, в той час як один з чотирьох (26%) використовує як паролі дати народження та імена. Будь-яке слово із словника легко розгадується. Замість того, каже Саєн Джон, консультант з інтернет-безпеки фірми Сімантек, використовуйте одну запам’ятовану фразу чи рядок з улюбленої пісні чи вірша. Наприклад, "Обсервер - це недільна газета" стає "оцнг". Додайте цифри і спеціальні знаки, щоб вийшло так: "0цн!". Тепер реєструйтеся на сайтах, додаючи першу і останню літери  назви сайту до цієї фрази, наприклад, пароль для Амазону http://uk.wikipedia.org/wiki/Amazon.com http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BD буде "А0цн!н". На перший погляд, здогадатися неможливо. Але Ви можете це запам’ятати."
3. Ніколи не використовуйте Ваш основний імейл  (електронну поштову скриньку) повторно.
Хакер, який отримав пароль до Вашого основного імейлу, має ключ до Вашого віртуального королівства. Паролі до інших сайтів, які Ви відвідуєте, можуть бути скинуті через імейл. Зловмисник може облазити Вашу скриньку і знайти скарбницю, наповнену особистими даними: від банківських таємниць до паспортних деталей, включно з датою народження, все, що уможливить крадіжку особистості. Такий вид злочинів коштує Королівству майже 2 млрд. фунтів в рік.

неділя, 14 квітня 2013 р.

Елізабет Стаклі.Будинок Маґнолія. Глава14 "Літо"


Елізабет Стаклі.

Будинок "Магнолія"

Глава 14. "Літо".


Було спекотно, коли мама повернулася з лікарні. Того року перша хвиля спеки була рано. Мама все ще виглядала блідою і слабкою, але вона посміхнулась, коли побачила, що квартира чиста і охайна.
“Ти молодчина”, з ентузіазмом вигукнула мама, віддихуючись у дверях, тому що для неї було важко підніматися чотирма сходовими маршами. “Ова,ти навіть виставила квіти і накрила стіл до чаю!”
Еллі зашарілася. Вона почувалася солдатом, який надраїв все до генеральської інспекції, але який не робив так багато в звичайні дні. Втім, протягом останніх днів вона робила все як найкраще, і вона приготувала для родини смачну їжу.
Ленні прибіг з маленьким цуценям, яке він знайшов на вулиці. Він біг всю дорогу до дому, тому що боявся старого Спрота, управдома, який ніколи не дозволяв приносити до квартир бездомні тварини. Ленні поклав щеня на підлогу і кинувся в мамині обійми. Він був такий радий бачити її.
“Ти гарно поводився, Ленні?”, спитала мама, цілуючи його. “Послухай, голубчика, ти не можеш тримати тут цуценя.”
“Мамо, я маю його взяти. Він зовсім самотній.”
“Але містер Спрот не дозволить взяти його. Ти знаєш це, Лене... Еллі, дорогенька, дай нам чаю.” І мама опустилась в крісло. Вона почувалась виснаженою.
Лен заперечив: “Мама, але якщо викинути цуценя, воно помре!”
“Замовкни, Лене!”, крикнула Еллі. “Ти що, не бачиш, що мама втомлена? Ось твій чай, мамо, смачний, міцний і солодкий.“
Забіг Вел, як завжди, чорний на вигляд, але мама була така щаслива, що вона не сказала ні слова про його брудне обличчя і відсутні ґудзики. Дорін прийшла з купою книжок, сказала “Привіт, мамо”, наче її не було лише один день, і випивши чай, почала робити своє домашнє завдання, як звичайно. Повернувся тато і сказав, “як ти, Меґ? Гаразд? Це добре,” і пішов на кухню вмиватися. Але він виглядав дуже задоволеним, оскільки йому не подобалося, коли мами не було вдома. Тоді було так скучно.
Тітонька Ґлед прийшла пізно. Холодна чи тепла погода, вона завжди вдягала темне пальто і темний капелюх. Вона щось прошепотіла, сіла пити свій чай і як завжди, нічого не сказала. Але це нічого не значило, оскільки після того як мама випила дві чи три чашки чаю, вона почала розказувати. Вона розповіла все про лікарню, лікарів, їжу і повернення додому. Еллі сиділа, відчуваючи цілковите щастя. Важкі обов’язки більше не обтяжували її. Вона увімкнула телевізор і почала дивитись. Була балетна вистава і всі Бернерси мали півгодини ґламуру.
“Немає ніде краще, як вдома,” сказала мама, сидячи поряд з татом на софі, з Леном поміж ними.

Всі, окрім самої Дорін, завжди відчували, що вона отримає стипендію. Але потім виявилось, що вона здала іспит так добре, що зайняла одне з перших місць. Так вона отримала місце в Школі Зелених Курточок, одній з найкращих дівчачих шкіл Лондона. Якщо б Дорін важко працювала, вона тепер отримала б шанс поступити до університету.
“Так, але як бути з одягом — і я зараз не працюю?” спитала мама.
“Я маю піти до Зелених Курточок,” заперечила Дорін, дуже бліда і схвильована. Напевно вона не здала б зараз свою перемогу через якийсь там дурний одяг. “Я маю поступити, тому що я заслужила це. Можливо, можна дістати ношену форму або щось подібне?”
“Можливо, допоможе уряд,” сказав тато. “вони повинні це зробити. Як подумаєш про всі податки на пиво і тютюн, що ми платимо. Веселіше, Дор. Ми знайдемо тобі одяг.”
“Це правильно,” сказала мама. “ми якось владнаємо це. Тільки уявіть! Наша дівчинка в Зелених Курточках! Я маю піти розповісти місіс Доерті і місіс Кроулі. Вони так здивуються! Коли Браєн поступив до середньої школи, місіс Доерті говорила про це день і ніч. Але Зелені Курточки! Ти все зробила добре, Дор!”
Літо було дуже спекотне, і люди, які мешкали в квартирах, намагалися проводити весь свій вільний час на відкритому повітрі.
Коляски стояли під деревами майже весь день. Раз на тиждень на естраді грав оркестр, і иноді були концерти. Як звичайно, приїхав цирк, і люди вистроїлись в чергу за квитками. Велові і його банді, звісно, вдалося роздобути кілька пенні, щоб посісти дешеві місця. Вони насолоджувались виставою з початку і до кінця. Наступний тиждень вони грали в цирк у дворі, допоки старий Спрот не вигнав їх.
Еллі пішла до цирку з Лу, вона сиділа і бачила самий ґламур; ґламур в гарних жінках, що їздили на слонах, ґламур в акробатах, що так легко кидали один одного, ґламур в юнаках, що їздили на ровері високо в повітрі. Музика, вогні і кольори зробили її п’яною від захоплення.
Лен скиглив, щоб його відвели до цирку, допоки мама не послала його туди з Дорін; але він так розхвилювався про бідних тигрів, що мали сидіти на стільцях, що не міг спати всю ніч.
“Щоб він пропав, цей цирк,” сказала мама. "це останній раз ти ходив туди, Лене Бернерс. Ті тигри зараз сплять, задоволено згорнувшись, немов коти. І ти теж підеш спати, або я дам шльопну."
В липні всі розмовляли про курорти. Всі всюду питали у всіх: "куди ви збираєтесь поїхати у відпустку?" Деякі люди вже з’їздили на курорти і виглядали немов червоношкірі індіанці, показуючі всім свої хвотки. Тільки родина Бернерсів не розмовляла про курорт, оскільки всі вони знали, що цього року не зможуть туди поїхати. Грошей не вистачало, і, крім того, треба було гроші на одяг для Дорін.
"Ми поїдемо в село на день, коли тато матиме відпустку," сказала мама, щоб підбадьорити дітей.
Був майже кінець чверті і в клас ах було жахливо спекотно. Еллі продовжувала думати про море, і про пісок, і про сонце. Ух, лежати на сонці на пляжі! Навіть приємний голос місс Флітвуд не міг втримати увагу Еллі. Місс Флітвуд збиралась з’їздити додому  в селі зі свої нареченим. Лу збиралась до Марґіту (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B8%D1%82_%28%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%29). Тільки Еллі Бернерс має залишитись в душному, запиленому місті. Це було нечесно. Вона повинна з’їздити на курорт. Вона так тяжко працювала всю весну. Вона втомилася. В журнальній історії таємничий незнайомець наблизився б до неї на вулиці і сказав: "Ви Ґлорія Бернерс? Роллс-ройс чекає на Вас, щоб діставити Вас на яхту. Не хвилюйтесь про одяг. Там на вас чекає безліч елеґантного одягу."
Одного дня, коли вона піднялася по сходам, відчуваючи спеку і втому, вона знайшла свою родину в стані схвилювання. Вони всі сміялись і водночас вигукували:
"Тітонька Ґлед! Лоторея! Курорт! Море!"
"Що?" гукнула Еллі у відповідь.
"Заспокойтесь ви всі," крикнула мама, її чорні очі сяяли. "Тітонька Ґлед виграла двісті п’ятдесят фунтів в лотерею."
"Не може бути!"
"І вона бере нас всіх на море. Вона вже зняла невеликий літній будиночок на два тижні, коли тато матиме відпустку. Нічого нікому про це не сказала. просто пішла і зробила це."
Потім вся родина знову почала кричати, поки Еллі розпитувала про все, а тітонька Ґлед сиділа, трішки посміхаючись, але тиха і мовчазна, як завжди.
"Вісім фунтів в тиждень за котедж," сказала мама. Але вони кажуть, в ньому є кухня, і там є магазин, а також кав’ярня, прямо в таборі."
Після цього для дітей Бернерсів змінився весь світ. Вони також могли ходити і розповідати про їхню поїздку на курорт, що була навіть романтичнішою, ніж у инших людей, через лотерею.  Кожного дня, прокидаючись, Еллі думала, "Тільки десять днів лишилось, тільки вісім, тільки п’ять..." Допоки не лишився лише один, і все було спаковано і готово для від’їзду.

пʼятниця, 17 серпня 2012 р.

Травневий ярмарок


“Він тут!”, прокричав через двір Джордж одного чудового суботнього ранку.
“Не може бути”, вигукнув у відповідь Вел. “Ну, Джордже, зараз же і ходімо туди. Коли вони приїхали?”
“Мабуть, минулої ночі. Вчора ще нічого не було.”
Декілька днів хлопці чекали на травневий ярмарок, що кожного місяця приїжджав в громадський парк. Фруктові дерева розквітли, і їх листя стало зелене і свіже. Ярмарок давно мав приїхати.
Мов чарівне місто, він виріс за одну ніч. Великі довгі фургони і вантажівки, які привезли американські гірки, каруселі та инші, що їх було розставлено по колу на долівці ярмарку. Весняний вітер ніс пил в очі, але організатори ярмарку, які збирали балагани і механізми, продовжували працювати, ніби вони були механічними іграшками. Всі хлопці з вулиць довкола громадського парку були там. Вони спостерігали, бігали довкола, критикували всіх і вся і всім заважали.
Скоро було проведено електрику, і увечері все це місце наповнилось галасом і світлом. Довкола фургонів сяяли тисячі ріжнокольорових лампочок. На кожному кутку ви могли чути гучну музику електричних органів і сирени, що кричали, летючих човнів, улюбленого атракціону всіх дітей.
За павільйонами, серед дерев, співробітники ярмарку жили своїм буденним життям. Малята і собаки гралися під колесами фургонів, літні жінки чистили картоплю, і можна було бачити, як з димарів фургонів виходить блакитний димок.
Хлопці заощадили всі свої пенні для цього ярмарку, і кожного вечора вони намагались знайти найкращий спосіб, щоб витратити свої гроші. Вони могли купити дуже смачні готдоґи чи цукерки. Але поїздити на каруселях було дорого, а постріляти зі справжнього пістолета в тире — ще дорожче.
Еллі зустріла Браєна Догерті увечері в п'ятницю, і на її подив він сказав: “Ти збираєшся на ярмарок?”
“Він тут?” спитала Еллі.
“Вони зараз розкладаються. Хочеш піти і подивитись?”
“Ти збираєшся піти з Велом і иншими?” Еллі з подивом відмітила, яким високим став Браєн. Він, мабуть, дуже виріс протягом останніх кількох тижнів. “Цього вечора я не можу. Я маю піти провідати мама в лікарні,” відповіла вона.
Вел, у кого не було грошей, ходив на ярмарок щовечора. Йому подобався ярмарок і він чекав його з нетерпінням весь рік. Ввечері, коли це місце було повне світла, гучної музики, яскравих кольорів і веселощів, він був щасливий бути тут. Йому дуже хтілося бути одним зі співробітників ярмарку. Він міг би заряджати пістолети в тирі, це було б чудово. Навіть без жодного пенні він міг проводити там години, прогулюючись, спостерігаючи, слухаючи і радіючи всьому.
Тато пообіцяв Еллі сказати Велові і Дорін щодо помочі по хазяйству. Але єдине, що він зробив — це обіцяв Велу кілька шилінґів на ярмаркові трати, якщо він поможе Еллі з пранням.
Зі справжніми грошима в кишені Вел пішов на ярмарок в суботи, сповнений захоплення. Решта його банди чекала, щоб піти з ним, і всі семеро хлопців пішли туди разом.
“Ось що я вам скажу,” сказав Вел. “Давайте покатаємось на конях, і ми могли б мінятись місцями під час їзди, ясно? Це було б класно.”
“А я не хочу,” вигукнув Джинджер. Мій тато дав мені півкрони. Я піду до тиру.”
“Не підеш,” сказав Джордж, який був заступником вела. “Ти робитимеш те, що й ми, ясно?” І він на бігу дав йому стусана.
Але не було часу, щоб зупинитись і битися, тому що їх кликала гучна музика, і нарешті вони прибули до входу на ярмарок, де один чоловік продавав смішні капелюхи. Вел привів цим шляхом до каруселів, які щойно зупинились для нового кола. Банда зупинилась там, чекаючи, з розкритими ротами, і спостерігали за людьми і крокодилами, лебедями, конями та иншими тваринами, що мчали по колу, то підіймаючись, то опускаючись. Все на каруселях сяяло і блищало, і хлопці забули про все і вся. Раптом вони відчули, що позаду них хтось стоїть, і почули голос Непа: “Гляньте-но, хто тут! Ці погані хлопчики. Вони теж хочуть покататися на каруселі?”
“Ах, чорт би їх побрав!” пробурмотів Вел, обертаючись. Чому вони зараз мали прийти і все зіпсувати? Але Неп вже схопив Джорджа за краватку, а Томпсон приготувався щипатися. Не можна було гаятись, тому Вел крикнув6: “Вони зупиняються! Стрибаймо!” Каруселі сповільнились. Велова банда стрибнула на тварин і повисла на них, сподіваючись, що каруселі скоро знов підуть.
“Ці хлопчики хочуть покататися на цих милих кониках?”, глузував Томпсон, і він з Непом і ще двоє вистрибнули на платформу, яка тепер крутилася повільніше. Коли Вел побачив, що бійка неминуча, він копнув і влучив Коротуну в обличчя.
“Не за правилами!”, заволав Коротун, і вся банда застрибнула на платформу і приєдналася до бійки, намагаючись стягнути менших хлопців з їхніх місць. Томпсон напав на Джорджа, який дав здачі, і бійка поширилась і стала запеклою. Велова банда билась хоробро, немов справжні лицарі на справжніх конях. Томпсону вдалось стягти Джорджа з його крокодила і вони продовжили битися на платформі. Люди були нажахані; якісь дівчата кричали. Хлопці продовжували битися, поки карусельні тварини мчали по колу, то піднімаючись, то опускаючись. Ґвалт скоро став сильніший за музику, і чоловік, який збирав плату, по той бік платформи, кинувся до хлопців і приєднався до бійки. Він крикнув механіку, щоб той зупинив карусель, але той спершу нічого не почув, тому карусель продовжувала рухатись, с хлопцями, що бились на ній.
За кілька хвилин каруселі сповільнились і зупинились, і з'явилась поліція.
У Вела була тільки одна думка — втекти від поліції. Він знав, що, як ватжок банди він повинен залишитсь, поговорити з поліцією і пояснити, що зграя Коротуна напал на них; але він також знав, що поліцейські і слухати не будуть. Кров текла з його носа, одяг було порвано, тому він не міг з'явитися перед поліцією в такому стані. Крім того, він пообіцяв мамі нічого не накоїти, поки вона в лікарні, і якщо його зараз схоплять копи, вони напевне пошлють його до спеціяльної школи для поганих хлопців.
Всі ці думки прийшли пізніше. Але в цю хвилину він думав лише про те, як втекти. Не звертаючи увагу на крики жінок, волання хлопців, свист поліціїї, він кинувся в инший бік каруселі, відштовхнув чоловіка, що намагався схопити його, в ту ж хвилину зістрибнув з платформи. Коли він був в безпеці на землі, він не зупинився, щоб перевести дух, але продовжував бігти, залишаючи позаду себе крики, сердиті голоси і ярмаркову музику.
З серцем, що билось, він нарешті досяг будинку, Його ніс зараз кровив менше, і він витер його рукавом.
Коли він біг, на нього напали деякі неприємні думки. А що як решту його банди схоплять, що вони скажуть про ватажка, який залишив їх? Що вони зроблять, якщо їх буде покарано, а Вел цього уникне? Можливо, вони повстануть проти нього.
І в той самий час він знав, що повинен був втекти. Иншого виходу в нього не було. Якщо поліція схопить його, мама розхвилюється, і від цього їй стане гірше. Якщо мама помре, це буде кінцем світу. Коли він дістався двору, то пішов повільно. Ніхто не повинен думати, що він поспішав. Весь шлях нагору він переконував сам себе. Що, як банда вирішить, що він зрадник. Втім, навіть якби він лишився, щоб він міг зробити? Поліція не стала б слухати дванадцятирічного хлопця.
Яка шкода, що мами нема дома! Було б не добре сказати татові, тому що він би не зрозумів. Він би тільки розсердився, що Вел знову щось накоїв, і, можливо, навіть дав би йому прочухана.
В темряві будинок здавався фортецею. Більшість мешканців вже лягли спати. Тато мав повернутися з Півня. Проблемою було, як дістатися квартири непомітно.
Вел піднявся по сходам дуже безпечно, коли раптом місіс Догерті відчинила двері і схопила його за комір. “Зачекай!” сказала вона. “Де Браєн?”
“Я не знаю” пробурмотів Вел. Мабуть, в поліцейській машині чи навіть в амбуляторіїї, подумав він. В світлі від відчинених дверей місіс Догерті побачила страх під брудом на Веловім обличчі.
“Його не було з тобою на ярмарку?”
“Ми — ми загубили один одного, розумієте?” Вел намагався звільнитись, але місіс Догерті міцно тримала його. Він повинен піти до ліжка. Тіки там він був би безпечний, якщо поліція прийде до їхнього будинку. Будь-хто з його банди міг видати його, особливо базікало Білл.
“Зараз пізно, дуже пізно”, сказала місіс Догерті. Вона пов'язала на голову стару шаль, томі що холоднішало. “Що вони там робили? Вони катались на каруселях?” при слові карусель Вел здригнувся. Місіс Догерті подивилась на нього знову і побачила кров на сорочці. Вона негайно відчула, що щось було не так.
“Зачекай, Веле! Щось трапилось. Скажи мені правду, хлопче.”
Спершу Вел хтів вирватися і побігти, але потім він зрозумів, що потребує помочі. Місіс Догерті була матір'ю учасника його банди. Він мусить спробувати пояснити.
“Це був Коротун — “ почав він.”Це не ми.”
“Ах, знову ті хлопці,” зітхнула жінка. “Продовжуй.”
“Ми нічого не робили. Слово чести. Ми тільки чекали, поки каруселі зупиняться, і ми збирались покататися на конях. Потім прийшов Коротун зі своєю бандою. Вони почали все це. Ми не хтіли битися. Ми хтіли тільки повеселитись. Ми вилізли на коней і думали, вони облишать нас в спокої, але вони залізли за нами і почали битися. Вони намагались стягнути нас. Потім прибула поліція і я втік.”
“Поліція? Лишеньки! Що сталось з моїм Браєном?”
“Не знаю. Він терпіти не може бійок, але Неп напав на нього. Члени банди Коротуна більші за нас.”
“О Боже! Так він може бутив руках поліції.” Місіс Догерті обернулась до дверей і крикнула, “А батько Брайана на нічній зміні. І я не можу полишити дітей.”
“Я нічого не можу зробити,” сказав Вел. ”Вони не стали б слухати мене. Ми не починали бійку.”
“Це той Коротун. Клятий диявол!” крикнула місіс Догерті. “Ті хлопці — сором для всього будинку. Ніхто не насмілився підняти на них руку, і зараз саме час покарати їх. Мій Брайан — сумирний, як ягня, якщо його не зачіпати. Все, що йому треба — це книжки. Я сама піду до поліції з иншими матерями, тому-що нам вже осточортіли ті хуліґани. Через них жоден хлопець не може безпечно гуляти по кварталу.”
Місіс Догерті говорила з натхненням, і Вел дивився на неї з захопленням. Він ніколи не думав, що батьки знають про банду Коротуна.
“Мене постійно сварять за бійки,” з гіркотою сказав він. “Але я не хочу битись. Це все вони. Вони завжди починають. Я тільки захищаюсь.”
“Не говори так голосно. Я не хочу, щоб нас чула місіс Кроулі. Якщо Браєн не вернеться, я муситиму йти до поліцейської дільниці. Чи хтось біля каруселі бачив, як все це почалось?”
“Там була безліч людей. Але все почалось так швидко...”
“Иноді я проклинаю день, коли ми покинули Ірландію і приїхали в це кляте місто,” у відчаї сказала місіс Догерті.
На щастя, в цю мить з'явився Браєн; але в якому жахливому стані він був! Його одяг було порваний, і на щоці була велика рана, що кровила. Одне його око було підбите і майже не розплющувалося.
“Браєне!” крикнула його матір. “Вони вбили тебе?”
“Майже,” відповів Браєн.
“Де инші?” спитав Вел.
“Поліція схопила Джорджа, Коротуна і Томпсона. Але Неп втік і решта наших теж. Мамо,це було жахливо. Вони це розпочали. Неп стяг мене з мого коня, я впав на платформу і розбив обличчя. Жахливо болить.”
“Заходь і я вмию тебе,” сказала місіс Догерті. Слава Богу! Я думала, ти у вязниці.
“Як ти втік?” запитав Вела Браєн.
“Я вислизнув,” сказав Вел, до якого повернулося самовладання. “Як вони взяли Джорджа?”
“Коротун збив його вниз. Це було жахливо, Веле. Ти ніколи не бачив так багато копів. Знаєш, що трапилось з Джинджером? Він зламав руку. Я бачив “швидку”, коли втік. Це не була наша вина, мамо.”
“Я з кількома иншими матерями підемо завтра до поліції,” сказала місіс Догерті. “Ми нарешті зупинимо ці бійки. Ходімо, Браєне, любчику, і ми накладемо щось на твоє обличчя. Коли-небудь той Неп когось вбє. Лягай спати, Веле, бо ти наскочиш на неприємности. Цікаво, чи хтось бачив Джинджерову маму?”
“Внизу поліцейська машина,” раптом прошепотів Вел. Чорна поліцейська машина заїхала прямо в двір, і х неї вийшло двоє поліціянтів.
“Я пішов,” сказав Вел, кинувся до своєї квартири і постукав у двері. Місіс Догерті і Браєн також щезли, ніби кролі в норці.
На щастя для Вела, Еллі ще не спала, оскільки мила волосся і сушила його в нових біґудях, які радили в жіночому часописі.
“Де ти був?” сердито спитала вона. “Хіба ти не обіцяв мамі?” Велові не хтілося розмовляти. Він надто втомився, і у нього боліла голова. Він просто впав у ліжко, навіть не вмившись. Лен навіть не прокинувся.
Наступного дня весь будинок обговорював суботні події. Кілька людей бачили поліцейську машину. Батьки Джинджера пішли до лікарні. Коротун, Томпсон і Джордж будуть викликані до суду. Решта банди втекла, але поліція проводила розслідування.
На полегшення Вела, ніхто з його банди не звинуватив його за втечу, оскільки вони всі були надто зайняті, намагаючись самим втекти. Джордж втратив у бійці зуба.
“Скоро ти поставиш зубний протез,” сказав Вел, оглядаючи рот друга.
“Моя губа жахливо болить,” поскаржився Джордж. “Втім, ми в боргу не залишилися. У Непа величезний синець під оком. Хотілося б, щоб вони доправили Коротуна і Томпсона в Борсталь. На щастя, мені лише одинадцять.”
“Тебе оштрафують,” сказав Вел, “але не сильно. Що сказав твій тато?”
“Він сказав, що дасть мені добрячого прочухана, але він так не зробить. Він знає Кортуна і Томпсона.”
Місіс Томпсон зібрала кількох обурених матерів, і вони ходили від квартири до квартири . Иноді вони брали з собою Браєна, щоб показати, що йому зробила банда Коротуна. Але хлопцеві це не подобалося, і він втік і сховався в громадський книгозбірні, де він міг спокійно сидіти і читати. Він все ще був у середній школі, але вчився так добре, що були надії на його вступ до університету.
Всі ці матері погоджувались, що банда Коротуна жахлива, і всі вони казали місіс Догерті, що щось треба робити, і що вони скажуть про це своїм чоловікам. Так матері членів банди Вела об'єднались проти матерів членів банди Коротуна, і кожна матір захищала свого власного сина, весь час з балкона на балкон викрикувались лайки, і в будинку Магнолія не стало спокою.
Спрот, старий двірник, слухаючи весь цей галас, злякався і ходив, говорячи, що з усього цього можуть бути справжні проблеми.
Жінки налітали на своїх чоловіків, але чоловіки не хтіли нічого робити. Вони знають, що вони мають мешкати по сусідству з батьками инших хлопців, часто проходити повз них у дворі, і зустрічати їх в Півні. “Це не моє діло,” казав своїй дружині кожен чоловік. Тільки батько Джинджера, у якого було руде волосся і швидка вдача, зчинив галас і написав листа своєму членові Парламенту, кажучи, що час поставити питання в палаті громад про кожну бійку банд.
Коротун, Томпсон і Джордж стали перед судом, оскільки лише їх вдалося схопити поліції. Але оскільки це було їхнє переше офіційне звинувачення, їх тіки оштрафували на кілька шилінґів і наказали їм поводити себе як слід. Всі троє повернулись додому, щасливі, що так легко відбулися. Йшов час, і скоро подію забули.
Так дві банди лишились, і їх ворожнеча продовжувалась.



Глава 11. Без мами.


Глава 11. Без мами.

Коли операція успішно пройшла і мама почала одужувати, родина повернулась до нормального життя. Але без мами, яка сміялася, пила чай і гомоніла з подругами, в квартирі було так тихо і скучно.
Спочатку Еллі старалася з усіх сил. Вона рано вставала, змушувала хлопців вмиватися, а потім готувала сніданок. Увечері вона поспішала додому після школи, щоб зробити чай, і виконати всю роботу, яку звичайно робила мама. Вел і Дорін також намагалися помогти і навіть пропонували піти за покупками. Але за кілька днів дітям набридло це все. Тато і тітонька Ґлед не змінили звичайний спосіб життя. Вони виконували тільки свою роботу і ніколи не намагалися помогти у квартирі. Тому вся хатня робота залишилась на Еллі. Вона не мала б нічого проти, якби вона могла думати про себе як про шляхетну доньку, що виконує свій обов'язок у відсутности хворої матері. У цій ролі був би якийсь ґламур. Все, що їй було потрібно від родини — це похвала, і нічого більше. Але вони тільки бурчали.
Вони всі прийняли як належне те, що Еллі кожного вечора залишається вдома і не може грати в церковній виставі чи піти в кіно. Всі инші дівчата в школі брали участь у виставі і розповідали Еллі про репетиції і чудові костюми, які вони мали одягти, і тому дуже скоро Еллі почала сердитись і почуватись нещасною.
“Ґламурне життя!”, казала вона собі, перемиваючи купи брудного посуду. Ніхто не залишався, щоб помогти їй, незважаючи на її бурчання. Вел сказав тільки: “Миття — це жіноча робота.” Щодо тата, то він, коли навідував маму, як звичайно, заходив до Півня. Лен був замалий, щоб бути дуже корисним, а Дорін сказала, що їй треба закінчити шкільний твір.
“Знову твір!”, крикнула Еллі. Чому у тебе зараз так багато роботи? Ти здала свій іспит. Пам'ятаєш, що сказала мама? Я шкодую чоловіка, який пошлюбить тебе!”
“Я ніколи не одружусь. Я не така,” спокійно сказала Дорін. “а тепер на мить замовкни. Я маю зосередитись.”
Розлютившись, Еллі розбила блюдце і порізала пальці.
Справи все гіршали. Вона припинила готувати пристойну їжу, і лише виходила і купляла рибу і чіпси. Вона припинила прибирати квартиру. Це були не тільки лінощі, це також була втома. Протягом останніх кількох місяців вона погладшала, і дівчата в школі сміялись з неї і кликали її “Товстушка”. Вона сіла на дієту, до якої входили хліб, картопля і маргарин. Оскільки вона їла менше, ніж треба було для її організму, що розвивався, вона втомлювалася все більше і більше, і оскільки вона була втомлена, вона стала сердита і дратівлива.
Незважаючи на свою постійну втому, Еллі намагалася робити ранкові вправи, але це було нелегко у маленькій квартирі, захаращеній меблями. Через Дорін вона не могла виконувати вправи навіть у своєму ліжку.
“Дорогесенька, якщо ти гладка, ти не можеш бути ґламурною”, повторювала собі Еллі. “Я повинна стати худою.” Тому вона продовжувала сидіти на дієті, і по вечорах у неї бували приступи запаморочення, і через це вона не могла лагодити одяг. Хлопці втрачали свої ґудзики, як дерево втрачає листя, і було дивом, що штани на них ще тримаються.
До тепер Еллі не мала уявлення, як багато одягу треба на тиждень на сімох чоловік. Мама сказала їй відносити речі в пральню по суботах. Еллі поклала їх в кошик для покупок, але, коли вона несла його нагору, для неї було великим сюрпризом виявити, які вологі речі важкі. В пральні їх не прасували. Вологі речі повсюди лежали купами, знову забруднюючись, тому що у Еллі не було енергії сушити і прасувати їх. Врешті-решт хлопці, коли їм була потрібні чисті сорочки, витягали їх вологими і невипрасованими з купи і надягали їх просто так. Потім Лен дуже застудився. Він ходив з нежиттю і скиглив за мамою більше, ніж доти.
Крім усієї домашньої роботи, Еллі через день ходила до лікарні навідувати маму і забирати нічні сорочки, які вона прала і добре прасувала вдома. Іноді Еллі навіть заздрила своїй матері, яка була, звісно, душею палати. Коли б Еллі не приходила, вона обмінювалася жартами з иншими пацієнтами. Вона могла сказати щось смішне про кожну доглядальницю, медсестру чи лікаря, і будь-кого розсмішити. Якщо якийсь пацієнт виглядав похмурим, мама могла крикнути: “Хочеш, щоб я підійшла і намалювала своєю помадою на твоїм обличчі усмішку?”
Мама знала все про кожного в палаті, що з ким було і що сказав лікар. Все це вона розповідала Еллі, коли та навіщала її. “Бачиш оту пацієнтку он там? Це місіс Годсон. Бідолашна дівчина, у неї вирізали нирку минулого вівторка, і у неї четверо чудових діточок. Поряд з нею, так, вона одна руда, це Беріл. Вона збирається одружуватись. І який милий молодий чоловік приходить навідувати її. Бачиш онту медсестру в маленькому капелюсі? Це сестра Енн. Коли вона сердиться, вона кричить на пацієнтів, можеш це собі уявити? Як там мій Ленні? Я так хвилююсь за нього. Шкода, що йому не дозволяють навідувати мене. Що там місіс Кроулі, часто приходить? Не дозволяй їй в усе пхати носа, чи ми ніколи її не збудемося. Швидше, качечко, розповідж мені всі новини, тому що дзвоник пролунає за п'ять хвилин.”
Жінку в палаті, яка подобалась мамі і Еллі найбільше, звали місіс Коббер. Вона тихо лежала в сусідньому ліжку, але вона завжди була усміхнена і весела, і вся палата любила її. Ніхто, навіть мама, не знав, яке в неї захворювання, але це мало бути щось серйозне. Вона довго лежала в цій лікарні. Мама сказала Еллі, що у неї двоє милий діточок, і їхнє фото стоїть на її нічному столику.
Одного вечора місіс Коббер виглядала щасливішою, ніж звичайно. Її очі сяяли, і вона сказала Еллі , “Лікар сказав, я скоро піду додому. Мені покращало, і він не думає, що вони далі триматимуть мене тут. Я пробула тут три місяці, тому я була б дуже рада нарешті поїхати додому. Не можу дочекатися, коли побачу дітей. Я лежу тут і уявляю, як я п'ю смачний чай на власній кухні.”
Після того, як Еллі навідувала маму, вона звичайно відчувала деякі муки сумління щодо квартири. “Я добре приберу її в суботу,” обіцяла вона собі.
Але в суботу, до того часу, як вона робила покупки, приносила прання і готувала для Лена кілька скибок хліба з джемом, вона опускалась в крісло і без ентузіазму оглядала неохайну кімнату. Залишки сніданку все ще були на столі, прання за минулий тиждень було невипрасуване. Всюди ви могли б бачити сірники, крихти, взуття, Ленові іграшки і старі ґазети. Еллі знала, що в кухні було повно брудного посуду від учорашньої вечері, і ліжка, за винятком ліжка тітоньки Ґлед, були неприбрані.
В цю мить прийшов тато і з першого погляду усвідомив жахливий безлад у квартирі.
“Буду радий, коли вернеться мама,” сказав він.
“Я теж,” відповіла Еллі. “Глянь на це!”
“Чому б тобі трішки не поприбирати?”, спитав тато і сів. Був дуже спекотний день і він почувався виснаженим, тому що спека прийшла так раптово.
“А навіщо?”, твердо спитала Еллі, навіть не ворухнувшись. “Щойно я прибираю, хлопці знову все забруднюють. І ніхто не хоче помогти мені, навіть Дорін. Сидить тут весь тиждень, вчить сонети. О Господи! Знайшла час вчити сонети!” І Еллі розплакалась. Вона дужу, дуже втомилась і зголодніла.
“Нумо, веселіше”, сказав тато, який був схвильований. “Дорін маж помагати тобі. Куди вона пішла?”
“Н-на уроки поезії чи щось таке,” проридала Еллі.
“І той Вел. Чи він не може сходити за покупками?”
“Він розбив половину яєць і забув хліб. Ні, дякую.”
“А як щодо тітоньки Ґлед?”
“Ти знаєш, яка вона.”
тато кивнув. Він знав. “Ну, Дор і Вел повинні помагати тобі,” все, що він знайшов сказати.
Еллі пирхнула. “Скажи їм,” сказала вона. “Я втомилась просити. Змусь їх помагати мені.”
Тато на мить замислився. Звичайно родині давала вказівки його дружина. “Гаразд,” нарешті сказав він. “Веселіше, Ґлоріє. Я поможу тобі.”
“Ти?”, спитала Еллі, дуже здивована, тому що мама так розбестила тата, що він не робив в домі жодної роботи. Але тепер він поміг Еллі прибрати зі столу і помити посуд.
“Я не мав жодного уявлення, як багато робить мама,” здивовано сказав він.
“І я теж,” зітхнула Еллі.
Наступного дня, коли Еллі прийшла до мами, в палаті було дуже тихо. Мама теж була тиха, і ніхто не перекидався жартами від ліжка до ліжка. Коли Еллі поцілувала її, вона злякалась і спитала, “Тобі краще, мамо?”, тому що матір була бліда, і здавалось, що вона плакала.
Мама не відповіла, вона лише вказала на ліжко місіс Коббер. Воно було порожнє. Постільну білизну було змінено, і ліжко було готове для нового пацієнта.
“Вона пішла додому?”, спитала Еллі. Вона казала, вона збирається піти.
“Вона йшла — ці три місяці”, сказала мама. “Але не туди, куди вона думала.”
“Ти маєш на увазі — О, ні, мамо!” Очі Еллі також наповнились сльозами. Діти! Місіс Коббер ніколи більше їх не побачить.
“Вони послали за її чоловіком і поставили завісу.” сказала мама, і цього ранку — її не стало. Мимоволі задумаєшся, Еллі.”
Це змусило задуматись і Еллі. Що оця нісенітниця, яку звуть ґламур? А якби мама померла, і її ліжко стояло порожнє з чистою постіллю? Вона пішла прямо додому, і, незважаючи на втому, почала прибирати квартиру.
Наступного дня вона вийшла, купила великий шматок м'яса, і приготувала його з овочами. Вона сама з'їла великий шматок.

субота, 9 червня 2012 р.

Квартал Магнолія.Глава 10. Нічні сорочки.

Глава 10. Нічні сорочки.

Найбільшою трудністю при поступанні до лікарні були нічні сорочки. Дома ви можете лягти спати в спідниці чи в старій літній сукні. Але ви не можете одягати такі речі, коли ви маєте сідати і ліжку в палаті, де всі инші жінки мають мереживні сорочки і ошатні, як на картинці з модного журналу.
Але де було мамі роздобути хоча б дві пристойні нічні сорочки, не кажучи вже про ті чотири, які треба мати за існуючими в лікарні правилами.
“У мене є кофтинка, яку я можу одягати в ліжку,” сказала мама до Еллі, і у мене є одна нічна сорочка, але це все. Знаєш, Ґлоріє, у мене ніколи не було справді ошатної нічної сорочки, однієї з тих чудових речей, які можна бачити у вітринах. Минулого тижня я бачила таку, блідо голубу, з маленькими смужками мережива.”
Коли місіс Кроулі почула про труднощі мами, вона пообіцяла позичити мамі одну зі своїх нічних сорочок, які вона одягала, коли лягла до лікарня через хворі ноги.
“Вона мене так виручить,” пояснила мама Еллі, тому що якщо ти не можеш взяти достатню кількість речей, вони змушують тебе одягати ті жахливі старі лікарняні нічні сорочки. Я б померла з сорому, якби я була змушена одну з них.”
Ще одну сорочку прислала бабуся, але вона була така старомодна, що мама сказала, просто не може одягти її.
“Чи можемо ми трішки переробити її?”, спитала Еллі, але вона знала, що це безнадійно. Ані мама, ані вона не були гарними кравчинями.
“Я ходитиму на уроки рукоділля,” сказала Дорін. “Вчитель поможе мені з цим.” Дорін була вправною у шитті і рукоділлі.
“Я не певна, що це можна зробити,” сказала мама.
Думка про лікарню та инших жінок в палаті, які дивилися б на неї з презирством, змусила маму піти на пошту і зняти тридцять шилінґів з її невеликих заощаджень. За ці гроші вона придбала гарну рожеву нічну сорочку з мереживом.
“Ти забиратимеш мої речі додому і швидко їх пратимеш”, сказала вона Еллі.
Останнього вечора місіс Кроулі і місіс Доерті завітали побажати мамі удачі і дати їй кілька порад щодо життя в лікарні. Маленьку валізу мами було вже спаковано, але вона відчинила її знов, щоб показати жінкам її ночнушки — нову та ту, яку переробила Дорін.
Скоро прийшов тато. Він приніс пакунок і мав такий сором'язливий вигляд, що жінки не могли стримати посмішки.
“Я тобі дещо приніс, Мардж”, пробурмотів він, поклав пакунок на стіл і одразу пішов на кухню митися. Мама хвилюючись, тремтячими пальцями відкрила пакунок. У пакунку була блакитна нічнушка, точно така, яку вона описала Еллі.
“Ох!”, з захопленням вигукнула вона.
“Я сказала татові, що ти хтіла її!”, пританцьовуючи, крикнула Еллі. “Хіба це не чудово?”
“Добрий старий тато!”, крикнула мама. Її очі сяяли, а бліді щоки почервоніли. “Ну ось! Тепер я зможу сидіти з иншими жінками і виглядати так само ошатно, як вони. Одну секунду, Альфе Бернерс, ти отримаєш за це поцілунка, хочеш ти того чи ні.” І вона побігла в кухню і поцілувала тата, який був ще мокрий від миття.
“Хіба це не прекрасно?”, виголосила місіс Доерті. “Я б і сама не відмовилась лягти в лікарню!”. І вона запропонувала позичити мамі її нову плястмасову сумку, прикрашену малюнками троянд, щоб класти туди мило і зубну щітку, коли мама йтиме до ванної.
“Ой, мамо, а як щодо халату, щоб ходити до ванної?”, раптом згадала про цю річ Еллі.
Мама на мить замислилась. “Ну, мені треба буде вдягати моє блакитне пальто.”
“Ой, багато з них не матимуть жодного халату, я певна”, вигукнула місіс Доерті, дивлячись на маму своїми лагідними голубими очима. “Твоє пальто таке ошатне, дорога місіс Бернерс.”
“Тепер мені тра' знову скласти всі речі до валізи”, сказала мама. “Де мої зубна щітка і гребінець? А носовички і цукерки, що їх дала Еллі?”. Вона склала речі до валізи, задоволена, як юна дівчина, що йде на перше побачення.
“Ми всі встанемо проводити тебе, дорогенька,” гукнула місіс Кроулі і дві жінки пішли напоїти чаєм свої родини.
Залишок вечора мама давала вказівки родині щодо всього, що вони мають робити без неї: треба поливати рослини, Лен має йти лягати рано, Вел має митися і т.д. і т.п.
Було зовсім пізно, коли додому прийшла тітонька Ґлед. Вона, як звичайно, зайшла до кімнати, майже невидима в її чорноих плащі і капелюсі, зїла вечерю, яку мама тримала для неї теплою, і нічого не сказала про великий пакунок, який вона принесла додому. Мама відіслала дітей до ліжка, тому що вони мали встати раніше, ніж звичайно. Мама мала бути в лікарні о десятій.
Тато, як звичайно, пішов до Півня випити пів пінти пива, і мама закінчувала прасування, коли тітонька Ґлед, не кажучи й слова, вручила їй пакунок.
“О, Ґлед! Що це?”. Потім вона крикнула”Ой!”, тому що вона не могла повірити власним очам. “Халат, чудовий халат! Ґлед, де ти його взяла? Не може бути, щоб він був для мене!”
“Я сама його зробила”, тихо пояснила тітонька Ґлед. “Я за безцінь придбала матеріял, і зробила цю річ в обідні години.”
“Але вона така чудова. У мене ніколи не було чогось подібного. Ти так добра до мене!”, зі сльозами на очах сказала мама.
“Ну, ти була доброю до мене, Мардж,” сказала тітонька Ґлед. “Ти прийняла мене, з твоєю великою родиною. Мені подобалось робити це для тебе.”
Мама обійняла маленьку жінку, а потім, коли цієї миті підійшов тато, вона обійняла і його, тому що не хтіла, щоб він подумав, його дарунок забуто.
Потім вона ще раз витягла нічнушку і показала її тітоньці Ґлед.
Потім мама одягла новий халат і пройшлася по кімнаті туди і сюди для дітей, які повставали, щоб глянути на цю чудову річ.
“Я маю піти й розповісти місіс Кроулі і місіс Доерті,” сказала Еллі, яка була ще в штанях і светрі. “Вони повинні побачити це, поки воно нове. Ох, мамо, тепер тобі не треба буде вдягати твоє голубе пальто.“
Родини Кроулі і Доерті ще не спали, тому вони одразу прийшли.
“Ти будеш найошатнішою жінкою в палаті”, гукнула місіс Доерті. “А тепер — всім спати, щоб бідолашна жінка могла перепочити.”
“Ти не хвилюйся,” сказала місіс Кроулі. “Я навідуватимусь і догляну господарство”.
“Ну ось! В моєму житті не було кращого вечора,” сказала мама, і пішла з татом до ліжка. “Мабуть, варто лягти в лікарню, щоб дізнатись, які є добрі люди!”
Тато того ранку повіз її до лікарні. Еллі пропонувала піти замість нього, але тато сказав, “ Ні, Британська Залізниця якось справиться без мене. Можу ж я доглянути свою дружину, коли вона хвора?”

четвер, 31 травня 2012 р.

Квартал Магнолія. Глава 9. "Чиста робота" Вела.


Глава 9. “Чиста робота” Вела.

Мені потрібен велик”, казав собі Вел протягом першого тижня великодніх канікул. “Якби він був у мене, я б міг забратися звідси від банди Коротуна, поїхати рибалити, досліджувати околиці, побачити світ”.
Але виникало питання — де взяти гроші. Мама зараз не працювала і грошей було менше, ніж звичайно. Кишенькових грошей останнім часом не було взагалі.
Вел усе думав і думав, як він може роздобути гроші.
Спочатку він намагався влаштуватися у продавців газет, але всі вони мали помічників. Потім він пішов в магазин канцелярського приладдя до містера Коуплі. Але всі знали велову репутацію.
Ти поганий хлопець”, сказав старий містер Коуплі, дивлячись на нього поверх свої окулярів. “Всі так кажуть. Завжди б'єшся.
Я не люблю битись. Пробурмотів Вел, стаючи боком, щоб сховати підбите око.
Тоді чому ти робиш це?”, спитав старий чоловік. “Глянь-но на свою куртку. Вона брудна. І на ній нема ґудзика. Мені треба охайний хлопець”
Вел глянув на куртку. Вона мала сумний вигляд. Мама вже облишила ладнати його одяг. “Це марнування часу”, сказала вона. “Ти повинен ходити голяка, тільки розмальований синім, як дикуни.”
Якщо Ваш нинішній помічник піде, Ви візьмете мене?”, спитав Вел.
Ні. Мені треба надійний хлопець”, сказав містер Коуплі і розвернувся.
Вел не мін пояснити, що він хтів бути надійним, що він ненавидів бійки. Ніхто б йому не повірив. Крім того, він був гордим, надто гордим, щоб виправдовуватись. Тому він тільки витер свого носа тильним боком руки, додавши на своє обличчя ще одну чорну пляму. Бруд так і лип до Вела.
Далі він спробував в інших крамницях і в пральні.
Чи потрібен вам підручний, що працює по суботах?”, спитав він. “Я також приходитиму кожного вечора”.
Але всі вони сказали, що у них є помічники, а хазяйка пральні крикнула: “Йди додому і вимий обличчя, перед тим як шукати роботу”.
Вел про це не подумав, тому він зовсім розгубився.
Жінки захихикали. “Скажи мамі покласти тебе в наступний пакунок прання”.
Так вони з нього сміються! Це було занадто. Вел відчув, як на очі набігають сльози, і побіг. Хихотіння дівчат з пральні все ще доходило до його вух.
У стані відчаю він повернувся додому і дійсно вимив обличчя, але, оскільки він не подумав про те, щоб вимити вуха і шию, він виглядав ніби неґр, що одяг рожеву маску. Потім він пішов до місіс Кроулі і місіс Догерті і попросив їх дати йому якусь роботу; але всі вони відповіли: “Йди геть, Веле, і не турбуй мене. Останнього разу, коли ти робив для мене покупки, ти розбив яйця і забув хліб.”
Це не була моя вина щодо яєць”, сказав Вел. “Це був Томпсон. Він підставив мені підніжку і з кошика все випало.”
Але всі домогосподині були такі як місіс Коуплі. Їм був потрібен надійний помічник. Нарешті він облишив пошуки роботи і вийшов з двору. Він сказав собі: “Цього досить, щоб довести мене до злочину. Не можна ж сказати, що я не намагався заробити гроші чесно.” Він перейшов парк і спустився по Гай Стріт, натискаючи кнопки повернення монет в кожній телефонній будці, що траплялися по дорозі; але хтось вже подумав про це. Він поцупив яблуко з прилавка, не тому що був голодний, але як помста суспільству, що відкинуло його. Він розглядав чудові, блискучі нові велосипеди, що були виставлені у вітринах крамниць.
Вел стояв там, уявляючи, як він з'їжджає з пагорба або їде вздовж моря. Він питав себе, чому інші хлопці мають велики, а він ні. І він сказав собі: “Це не чесно.”
Він почав ненавидіти всіх і відчувати, що проти нього весь світ. Він ненавидів суспільство, яке відмовило йому навіть в можливости заробити на велик. Він прийшов у супермаркет, де було багато людей, які робили покупки.
я міг би привести сюди маленького Вела і сказати йому щось поцупити. Я б став поперед нього, і він би міг покласти якусь річ в кишеню так, щоб ніхто не помітив”, подумав він.
Потім він згадав, що Лену вже вісім, і він відповідає за власні вчинки. Незважаючи на те, що Вел страшенно ненавидів увесь світ, він не хотів втягувати свого маленького брата у неприємности з поліцією.
Поки все це проносилось в його голові, він спостерігав за гдадкою жінкою в пальті з штучного хутра. Вона купила кілька яблук і збиралася покласти їх в кошик. В цей час вона поклала свій гаманець на прилавок. Не думаючи, діючи підсвідомо, Вел схопив гаманець, поклав в кишеню і побіг. Все трапилось за мить, і він щез з поля зору до тог, як жінка щось помітила.
Ось до чого його привели дрібні крадіжки! Вел вважав за дрібницю поцупити яблуко чи печиво, і тепер він вкрав гроші. Йдучи швидко, але не переходячи на біг, він прослизнув у вузьку вуличку поблизу Гай Стріт. Гаманець пік його в кишені. Він був так наляканий тим, що зробив, що його рот був сухий і він важко дихав.
Коли він дістався квартири, він сховався у вбиральні, щоб спокійно дослідити вміст гаманця. Тремтячими пальцями він відчинив гаманець і знайшов вісім фунтів банкнотами і біля восьми шилінґів сріблом. Достатньо, щоб купити беушний велик!
Тепер, коли він був вдома, він не відчував жодних докорів сумління.
Жінка за прилавком не бачила його. Ніхто з усієї юрби не помітив його. Він дійсно зробив “чисту справу”!
Але коли він стояв, дивлячись на гроші, він усвідомив, що ще залишаються труднощі. Він не міг вийти і купити велик, оскільки його батьки одразу зацікавились би, звідки він взяв гроші.
Яким же дурнем він був! Чому він не подумав про це раніше? Він залишив вбиральню, пішов у свою кімнату і сів на ліжко. Він став крадієм, і все це марно. Раптом він зрозумів, що має робити. Йому треба буде зробити вигляд, що він знайшов роботу. Це означає, що він має уходити кожної суботи і більшість вечорів. Ніхто в родині не має ні часу, ні енергії, щоб слідкувати, куди він пішов. Також завдавало клопоту те, що він не міг одразу купити велик, оскільки не міг побити вигляд, що заробляє більш ніж десять чи дванадцять шилінґів в тиждень. Перш за все він має знайти безпечне місце, щоб сховати гаманець і гроші, і це було важко, тому що квартира була така маленька і так багато людей в ній мешкало, що в ній не було таємних куточків. Вел подумав про підвал в покинутому будинку, але він був надто далеко від дому, і, потім, інші могли знайти його скарб там. Але було небезпечно ходити з вісьмома фунтами в кишені. Перший раз Вел відкрив, що не так просто сховати чиєсь багатство. Нарешті він вирішив покласти гаманець під свій матрац. Але перед тим як зробити це, він витяг з гаманця зайві вісім шилінґів, тому що було так класно купити цукерки чи цигарки, чи навіть піти до кіна після всіх цих тижнів без кишенькових грошей.
Як тільки в кишені Вела з'явились гроші, він захотів похизуватися, показати зграї Коротуна, що він багатий, що він дійова, заповзятлива людина, яка не боїться поліції. Але було значно важче придумати, як це зробити.
Коли він пройшов крізь двір, він побачив Коротуна і Непа, що курили за сараями для велосипедів. Вони не могли напасти на Вела, оскільки у дворі також були Спрот і кілька жінок. Тому Вел спокійно пройшов двір і вийшов на вулицю, але коли він підійшов до тютюнового кіоску, у нього виникла блискуча ідея. Ті хлопці курили звичайні сигарети, але він, Вел, їм дещо покаже. Він зайшов у кіоск і сказав: ”Дайте, будь ласка, дві сиґари для тата.” Сиґари коштували біля двох шилінґів штука, але не шкода було витратити два шилінґи, щоб похвастатись перед зграєю Коротуна. Батько Вела інколи купляв сиґару чи дві, і тому продавець дав їх Велу без жодних питань.
Коли Вел прийшов в парк, він почав курити свою сиґару. Він раніше курив недопалки, але ця сиґара була значно міцніша. Проте Вел був ладен зробити буд-що, щоб справити враження на Коротуна і Непа.
З сиґарою в роті Вел пройшов через двір. Сиґара так сильно пахла, що блакитний дим досяг Непа і Коротуна. Вел не хтів псувати ефект, тому він промарширував крізь двір і піднявся сходами до своєї квартири. Але коли він піднявся до верху сходового маршу, він раптом відчув таке себе так дивно, що мусив сісти на сходи, і напіввикурена сиґара випала з його руки на підлогу.
Мама знайшла його там, коли поверталась з магазину. Він сидів, спираючись головою об стіну, його очі були заплющені, а на підлозі лежала сиґара.
О Господи, Веле, що трапилось?”
Він відкрив очі і намагався встати, але його обличчя під брудом було зелене.
Потім мама побачила сиґару і спитала: “Де ти дістав цю річ?”
Дехто дав її мені”. Хоча йому було так погано, він все ще міг думати.
Та кинь ти!”. Мама достатньо знала Вела, щоб розпізнати брехню. Вона швидко нагнулась і обшукала його кишені. Її пальці торкнулись срібний монет, і вона скрикнула. “Звідкіля ти роздобув це?”
Після павзи Вел відповів: “Я заробив це.”
Ясно”, сказала мама. “Ви не надурите мене, мій пане. Ви повернетесь у квартиру зі мною. У мене є один-два питання до Вас.”
В загальній кімнаті мама повернулась до Вела. “Ти це поцупив?”
Ні.”
Не бреши мені.” Вона підійшла до Вела ближче; її обличчя, звичайно усміхнене, було бліде і схвильоване. “Де ти дістав гроші, Вел? Поклади їх. Я знаю, що ато і я нічого тобі не давали, отже, бути того не може, щоб вони дістались тобі по чесному. Коли я скажу татові, він тебе відлупцює як слід.”
Ні, мамо!”, Вел поставив між собою і мамою крісло, оскільки не зважаючи на її добру вдачу вона дійсно розсердилась.
Кажи мені правду!”, крикнула вона. “І віддай мені ті гроші. Де ти подів їх?”
Дуже повільно і неохоче Вел монета за монетою витяг гроші зі своєї кишені. Три шилінґи, чотири. Він надіявся залишити для себе хоча б два шилінґи, але мама очікувала, поки він не віддав їй все. Коли вона забрала гроші, то перейшла до питань.
Де ти дістав це?”
Я — я знайшов це.”
Де?”
Вел почувався надто погано, щоб придумати правдоподібне пояснення, тому він сказав правду. “В супермаркеті.”
Як ти знайшов це?”
Воно було на прилавку.”
Весь цей час Вел намагався підійти ближче і ближче до дверей. Він сподівався втекти, якби йому вдалось відволікти мамину увагу хоча б на мить. Але вона його випередила. Вона сама кинулась до дверей і схопила його за комір.
Тепер я з тебе витягну правду, Веле Бернерс, навіть якщо мені доведеться вибити її з тебе. Чиї це гроші?”
Вел зашарівся. “Я не знаю. Хтось упустив гаманець.”
Це инша брехня”, сказала мама. “Де зараз гаманець?”
Вел побачив, що зробив дурницю, згадавши гаманець. “Я викинув його”, сказав він.
Це ще одна брехня”, сказала мама, яка тепер була дуже сердитою. Було жахливо виявити, що її син — крадій. Вона трусонула його і крикнула: “Ти зараз віддаси мені той гаманець!”
Вел бився і боровся, намагаючись вирватись, але вона міцно тримала його. “Я не зроблю це, не можу зробити”, ридав він, тому що не міг втратити єдиної можливости придбати велосипед.
Де ти сховав його? Якщо ти не скажеш мені, я відведу тебе в поліцію і вони доправлять тебе до Борсталя.”
Коли Вел нарешті сказав, що гаманець під матрацом, вона одразу пішла до ліжка і витягла гаманець.
Ти крадій, брудний поганий маленький крадій”, крикнула вона і вліпила йому дзвінкого ляпаса. “Твої дідусь і бабуся померли б від сорому, якби дізнались, що ти зробив. Тато і я виховували тебе чесним. Ми ніколи в своєму житті нікого не обманювали, і тепер гляньте-но на нього! Брудний, ниций обманщик!” Вона раптом відчула слабкість, її гнів пройшов, вона сіла в крісло і почала гірко ридати.
Вел стояв поряд, з жахом дивлячись на неї. За все своє життя він ще не бачив, щоб мама плакала. Тепер, коли вона назвала його брудним, поганим маленьким крадієм і обманщиком, його гордости було завдано удару. Він ніколи не вважав себе крадієм. Він вважав, що це одна з його пригод. Навіть взяти гаманця було не крадіжкою, але помстою людям, які вперто не хотіли дати йому заробити грошей. Але мама сказала, що він осоромив родину. Вона назвала його крадієм.
Як ти міг зробити це, Веле? “, мама продовжувала ридати. “Як ти міг? Я виховала тебе порядним. Я зробила все, що могла, щоб забезпечити тебе одягом і їжею. Я рано вставал і йшла на роботу, навіть коли хворіла. І тепер поглянь, що ти зробив! Все це було марно.” І вона ще дужче розплакалася. Вона згадала безсонні ночі, коли Вел був малям, її заощадження, витрачені на його перші маленькі штанці, його іграшки, його шкільні туфлі, його літні канікули. Так, все, що вона зробила для нього, було намарно, якщо йому судилося вирости злодієм.
В цей час сльози побігли також по Веловій щоці, залишаючи смужки по його брудному обличчю. Він відвернувся від своєї матері, щоб приховати, як тремтять його губи. Він не міг плакати перед жодною жінкою, навіть перед своєю матір'ю.
Я хотів велосипед”, сказав він. “Всі инші хлопці мають велосипеди.”
Я б дала тобі велосипед, якби мала гроші”, проридала мама. “Ти знаєш це, Вел. Але красти для цього — о-о!”
Я не хотів для цього красти”, сказав Вел. “Я намагався отримати роботу, але ніхто не хотів мене найняти. Я всюди шукав. Вони сміялися з мене — вони сказали — вони сказали...”, і він теж почав ридати.
Поступово обидва вони більш-менш заспокоїлись.
Я так тобою пишалася, Веле”, сумно сказала мама. “Ти навіть собі не уявляєш. Так само і тато. Треба було б відправити тебе до недільної школи. Але я завжди така втомлена. Веле, ми повинні повернути гаманця.”
Вел схопив її руку. “Ні, мамою Вони заарештують мене. Ні, ми не можемо повернути гаманця.”
Ми мусимо.” Вона піднялась і витерла очі. “Ми підемо до поліції і скажемо, що ти підняв його з підлоги супермаркета. Ми скажемо так. Іди і вимий обличчя, Вел. Ти підеш зі мною.”
Ні, мамо. Я не можу. Вони здогадаються.”
Ти підеш зі мною чи я розповім татові.”
Вел глянув на неї. “А що як та жінка не пішла в поліцію?”
Після того ми підемо до супермаркету. Можлива, вона зчинила там галас. Але ми маємо віднести гаманця до поліції. І ще, Веле: це має стати кінцем крадіжок. Поцупиш одну річ, поцупиш і иншу. І якщо я упіймаю тебе знов, я власними руками вручу тебе поліції. Я не терпітиму крадія у своїй родині.”
Вони пішли до поліцейського відділку, і мама підійшла до реєстраційного столу, поки Вел стояв позаду. Він знав більшість поліцейських їхнього округу, і сподівався, що вони його не впізнають.
Мій син знайшов це в супермаркеті, за фруктовим прилавком”, сказала мама поліцейському за стійкою. “Я вирішила за найкраще принести це прямо сюди на випадок, якщо та — та особа, яка загубила це, звернеться до вас. Я також і в магазин повідомлю, якщо вона — чи він піде туди.”
Велу здалось, що поліцейський допитливо глянув на нього, але чоловік промовчав. Він порахував гроші в гаманцю, запитав маму про подробиці і все записав.
Ми дамо Вам знати, якщо хтось до нас прийде”, нарешті сказав він.
Веле”, сказала мама, коли вони йшли додому. “Наступного тижня я лягаю до лікарні. Лежачи там, я не матиму ні спокою, ні спочинку, якщо боятимусь, що ти щось накоїв.”
Вел мовчав.
Що, як тато прийде і розповість мені, що тебе схопили?”
Вел вклав свою долоню в її, як він робів ще тоді, коли був маленьким.
Веле, обіцяй мені, що ти більше не зробиш нічого такого!”
Він потис її руку, і вони більше до цього не поверталися.